В цієї статті я розповім результати своїх пошуків інформації про те, чи насправді Іван Піддубний був у нашому місті і не просто був, а як вважається виступав з виставами по селах Ананьївського повіту та викладав тут боротьбу.
Зразу хочу сказати: Жодних документальних свідчень факту перебування Івана Максимовича Піддубного в Ананьєві мені знайти не вдалося. Усі джерела виключно наративні, тобто самостійно створені розповіді про деякі події та людей, які не базуються на жодних документах. Простіше кажучи – це спогади про події та людей, оформлені у вигляді друкованих видань на кшталт книг, газетних чи журнальних статей. Це звичайно більш важлива інформація ніж свідчення, що базуються на: "мені розповідав дідусь", "мені розповідав тато" або "мені розповідав знайомий", але документальними фактами наративи назвати не можна. Як не дивно, але навіть мемуари не сприймаються наукою "Історія", як документальне свідчення, а виключно як наратив.
Моя спроба докопатися до істини базується все на тих же наративах, але разом з тим ця спроба якісно відрізняється від того, на чому базується нинішня історія про Івана Піддубного у нас в місті, з тієї простої причини, що мною прочитано і проаналізовано багато матеріалів по темі. По ходу розповіді я буду наводити матеріали з яких я брав інформацію, що стосуються теми цієї статті. Завдяки цим матеріалам можна скласти послідовну хронологію подій.
Отже, про все по порядку.
Проходячи повз будівлю Будинку культури по вулиці Пушкіна можна помітити табличку, яка висить на стіні будівлі і на якій написано, що "На цьому місці знаходився будинок спортклубу в якому 1920-го року працював тренером з вільної боротьби шестиразовий чемпіон світу Іван Максимович Піддубний".
Ну висить собі та й висить, чому б власне Піддубному тут і не бути. Потім в нашій міській бібліотеці я взяв папку, в якій зібрано багато матеріалів про історію міста Ананьїв та Ананьївського краю. У цій папці я знайшов невеликий матеріал, в якому описується вся історія з Піддубним в Ананьєві. В цьому матеріалі розповідається про те, що і на табличці, тільки трохи детальніше. Коротко історія така: Влітку 1920-го року Піддубний з'явився в місті Ананьїв. Разом з Іваном Солоневичем був тренером по боротьбі в Ананьївському спортклубі, одночасно, за участю брата Івана Солоневича Бориса, вони в трьох створили щось на кшталт бродячого цирку, та почали давати циркові вистави по поселеннях повіту в основному за їжу, а вже восени 1920-го року Іван Піддубний виїхав з Ананьєва. Про роботу тренера йдеться виключно за спогадами старожилів. Окрім посилань на Вікіпедію та спогадів старожилів жодних описів використаних матеріали нема. От і все !!!
Мене зацікавила ця тема і я вирішив поцікавитися докладніше історією перебування Івана Піддубного в місті Ананьїв. Цікавим виявилося те, що два роки життя Івана Піддубного з 1920-го по 1922-й роки абсолютно не описані в жодних джерелах. Що ж робив Піддубний ці два роки? Спробуймо розібратися разом.
Єдине джерело, в якому згадується Піддубний в Ананьєві - це публікація в емігрантській газеті "Голос Росії", яка видавалася в Болгарії з 1936-го по 1938-й роки Іваном Солоневичем. Іван разом зі своїм братом Борисом деякий час жили в нашому місті. Стаття, в якій сам Іван Солоневич розповідає цю історію, вийшла 30 березня 1937 року. Як бачите дата публікації говорить про те, що вся історія відбулася буквально не давно, адже сімнадцять років це не такий вже й великий термін для людської пам'яті, щоб щось забути і через це щось вигадувати. Мені вдалося знайти фотокопію цієї статті. Стаття ця досить велика на двох газетних сторінках і вона хоч має назву "Іван Максимович", але на жаль про самого Івана Максимовича в ній вкрай мало, десь не більше третини. Ось і все. Більше нічого немає! Хоча Солоневич писав багато і в періодичних виданнях, і видавав книжки, але він більше ніде не повторювався на цю тему. Брат Івана Солоневича Борис, у своїй книзі "Молодь та ГПУ", яка була видана в квітні 1937-го року в Софії (як бачимо практично одночасно і там же) про Ананьїв пише, про виступи з братом пише, а про Піддубного ні слова, точніше про зустріч з Піддубним він пише, але вже в першій половині 1922-го року і не в Ананьєві, а в Одесі. Дружина Івана Солоневича у своїх "Записках перекладачки", взагалі не згадує період життя в Ананьєві, а період життя в Одесі закінчується виходом їх сина Юри та чоловіка Івана із катівень ЧК влітку 1920-го року.
Взагалі історія виходить практично детективна. Чим більше намагаєшся аналізувати інформацію, тим більше запитань виникає. І головне питання, на яке відповіді нема: Чому Іван Солоневич дуже барвисто і в подробицях розповідає історію про зустріч з Піддубним в Ананьєві, про виступ разом з Піддубним (саме лише один! виступ в Ананьєві і не більше), навіть про таку дрібницю, коли вони разом із Піддубним на прохання жінки-лікаря переносили якись дуже важкий ящик, потім на подяку за перенесення тягаря Піддубного вмовили випити спирту, після чого Піддубний почав буянити і дружина Івана Солоневича ледве заспокоїла чемпіона. Водночас Борис Солоневич, розповідаючи про життя в Ананьєві, не говорить про Піддубного жодного слова, хоча про вистави, які він давав з братом по селах повіту, пише докладно. А про хоч якусь тренерську роботу взагалі ніхто, нічого ні слова. Тому мені довелося взяти ручку, папірець і почати будувати щось на кшталт хронологічної таблиці, бо ні дати, та що там дати - пори року не сходилися абсолютно у всіх трьох джерелах (в публікаціях Солоневичів та теперішньої інформації про Піддубного в Ананьєві).
В результаті в мене ось що вийшло:
Почну зі спогадів Івана Піддубного. Так, саме спогадів. Відомо, що Піддубний щоденників не вів. Проте в Російській державній бібліотеці мені вдалося знайти і придбати частину книги авторства Івана Піддубного "Іван Піддубний. Спогади". Видана книга (швидше за все перевидана) у 2016-му році в Краснодарі. За якими саме матеріалами цю книгу надруковано з'ясувати не вдалося, тому що за російськими законами про авторські права можна придбати не більше 15% тексту книги. Дивна логіка: (
Ось частина, яка нас цікавить:
Якщо це спогади самого Івана Максимовича, то він явно був не багатослівним в описі своїх двох років життя. В одній із придбаних мною книжок про Піддубного було написано, що про два роки, які він провів в Одесі, сам Піддубний згадувати не любив і нікому не розповідав. Тож залишаються лише брати Солоневичі.
Я почну зі спогадів молодшого брата Бориса. Чому з його спогадів? Справа в тому, що спогади братів є, а хронологічно їх порівняти важко. І саме спираючись на спогади Бориса можна скласти хронологію подій. Цей висновок підтверджується цитатою з книги "Громадянини Імперії Іван Солоневич", яку написав біограф Івана Солоневича Ігор Воронін:
Тепер давайте подивимось ще раз на меморіальну дошку, яка висить на Будинку культури та звернемо увагу на рік – 1920-й. Ось з нього і почнемо.
1920-й рік це кінець Громадянської війни. Під контролем більшовиків перебуває вже більшість того, що залишилося від Російської імперії. Взимку 1920-го року Одеса остаточно перейшла під контроль більшовиків і в 20-му році під контролем білогвардійців в Україні залишався лише Крим (про генерала Врангеля чули всі). В цей час Борис Солоневич перебував у Криму в місті Севастополь і був свідком захоплення Севастополя махновцями в листопаді 1920-го року (батько Махно, як відомо, на той час співпрацював з більшовиками). Цікава історія сталася з Борисом, коли він йшов Севастополем в офіцерському кітелі і п'яні махновці вирішивши, що він білогвардійський офіцер, хотіли зарубати його шашками. Борис вже приготувався померти, але тут він придумав історію про те, що він борець і виступає в цирку разом з Іваном Піддубним. Махновці, хоч як це не дивно, повірили йому і саме завдяки імені Піддубного його відпустили. Махновці Піддубного поважали та називали "наш Максимич". На цю історію я спеціально звертаю увагу, щоб не можна було подумати, що Борис про Піддубного в Ананьєві не згадує, бо не знав про нього нічого, чи ім'я Піддубного для нього мало означало. Думаю, якщо ім'я Піддубного врятувало йому життя, то пам'ятав він про це до кінця своїх днів.
Ось вже те, що Борис Солоневич у 1920-му році перебував у Криму як мінімум до весни 1921-го року, вже порушує хронологію подій про які повідомляється на меморіальній дошці та у матеріалі (як його названо автором "Краєзнавча розвідка"), який знаходиться в Ананьївській бібліотеці.
Борис Солоневич опинився в Ананьєві орієнтовно на початку літа 1921 року, після того, як наприкінці весни отримав листа від брата Івана, який його випадково побачив на фотографії в газеті "Червоний спорт" (згодом була перейменована на "Радянський спорт").
Вільно пересуватись по всій захопленій більшовиками території України в ті роки було не лише неможливо, а й небезпечно, а в Криму тим більше. Більшовики називали Крим "закупореною пляшкою", вільно в'їхати чи виїхати з Криму було неможливо. Проте Борису вдалося отримати дозвіл поїхати з Криму до Одеси у спортивних справах, а в Одесі взяти дозвіл на поїздку до брата в Ананьїв, начебто з метою об'їздити найближчі селища для організації спортивної Олімпіади. Тут буде доречно навести цитату з книги Бориса Солоневича "Молодь та ГПУ":
Завдяки цій цитаті ми отримуємо короткий опис місця та час подій у частині не лише терміну перебування Бориса Солоневича в Ананьєві, а й підтвердження часу, коли він тут був. Адже 1921-го року більшовики провели каральну експедицію на півдні України проти селян, які повстали проти їхньої влади.
Після зустрічі з братом Іваном вони почали думати, як вижити разом у маленькому повітовому місті. Тут якраз і виникає історія з цирковими виставами у селах повіту. Нижче частина тексту з книги Бориса Солоневича "Молодь та ГПУ":
Тут є і про виступи, і про плату їжею, і про саморобне мило, яке дружина Івана Тамара продавала на базарі... Немає тільки одного - нічого немає про участь в цьому всьому Піддубного. Де він? Беремо цитату з "краєзнавчої розвідки" на якій фактично тільки і "тримається" табличка з Будинку культури:
"...У 1920 році в спортклубі (нині прибудова біля Будинку культури) працював тренером Піддубний Іван Максимович, у нього був партнер Солоневич, разом вони викладали боротьбу, та важку атлетику, а до осені 1920 року його відкликали до Одеси..."
Так, з цієї цитати можна було б зробити висновок, що Піддубний міг тут бути і без Солоневичів, але у своїх спогадах Іван пише, що познайомився з Піддубним літом на ананьївському базарі, коли продавали з Тамочкою (так він називав свою дружину) саморобне мило. Але це ніяк не можливо, тому що вся родина Солоневичів наприкінці весни 1920-го року була заарештована ЧК і випустили їх аж у серпні того ж року, після чого вони перебралися до Ананьєва, але не відразу. Спочатку вони залишили стару пограбовану більшовиками одеську квартиру та переселилися ближче до центру міста Одеса. Потім, поки Іван влаштувався на службу по кооперації, поки отримав дозвіл на виїзд, природньо пройшов певний час. Тому в кращому разі Солоневичі з'явилися в Ананьєві не раніше другої половини вересня 1920-го року, а в цитаті сказано, що до осені 1920-го його (я так розумію Піддубного) відкликали до Одеси. Тому партнерами у 1920-му році вони не могли бути ніяк. Крім того, всі дані в "краєзнавчій розвідці" з точки зору документальності тримаються саме на факті того, що Солоневичі були з Піддубним в Ананьєві одночасно.
Можна згадати ще один додатковий факт: Взимку 1920-го року Піддубний був заарештований ЧК і випустили його наприкінці зими того ж року. Після звільнення він дізнався, що його дружина втекла від нього з коханцем за кордон разом з усіма його нагородами. Це його так вразило, що він увійшов у прострацію настільки, що нічого не їв і нікого не впізнавав. В такому стані він перебував в Одесі щонайменше до початку літа 1920-го року. До речі, завдяки спогадам братів Солоневичів цей факт стає спірним (про це трохи нижче). Тому, якщо хронологічно спиратися на "краєзнавчу розвідку", то для роботи в Ананьєві у Піддубного залишається не більше трьох літніх місяців 1920-го року і без когось із братів Солоневичів.
Якщо відштовхуватися від з'ясованого факту, коли Борис Солоневич міг з'явитися в Ананьєві та історії їх з братом виступів по поселенням Ананьївського повіту, стає очевидним, що ці свої виступи вони почали робити не раніше літа 1921-го року і не довше, ніж до жовтня цього ж року. Може не так регулярно, але ці виступи вони давали неодноразово. Чому до жовтня? Тому що далі спогади Бориса продовжуються розповіддю про хворобу племінника Юри пізно восени - мабуть був листопад, судячи з його опису погоди "...Осінній вітер рвався в темряві і шумів голими гілками дерев..." (цит. Б. Солоневич, "Молодь та ГПУ") і холодом у них вдома. Брат Іван в цей час був десь у від'їзді. Далі йдуть спогади з Одеси "...Тяжкою була зима 1922 року!..." і далі він описує жахи, що творилися в Одесі тієї зими в зв'язку з голодом. В результаті всього цього можна сказати, що в Ананьєві Солоневичі були як мінімум до грудня 1921 року, а потім перебралися до Одеси. Продовжуючи складати хронологію, можна звернути увагу на опис Борисом похорону вбитого за мішечок борошна хлопчика зі скаутського загону. До скаутів Борис мав відношення (у Криму він був інструктором скаутів), за що його у 1922 році в Одесі вкотре заарештували. За описом Бориса, хлопчик помер "запашною весною". Це важливо, бо трохи згодом після цього і починається розповідь про Піддубного, з яким він зустрівся в Одесі. Спеціально наведу частину все з тієї ж книги Бориса Солоневича "Молодь та ГПУ", глава називається "Восьмипудовий рятівник":
Далі Борис розповідає про свої виступи в Одеському цирку. Також трохи (буквально кількома словами) торкнувся того, що він із групою борців гастролював українськими селами. Піддубного він не згадує знову, але про це говорить у своїх спогадах Іван Солоневич. Так само згадку про факт гастролей Піддубного південноукраїнськими містами та селами я знайшов у книжці "Іван Піддубний: Російський Богатир" (О. Кушнарьов, 2020). Звертаю увагу - українськими містами та селами, а не селами Ананьївського повіту і не 1920-го року, а 1922-го.
Виступав в циркових турнірах Борис не довго - за його словами не більше двох місяців, потім він, можливо, перейшов на роботу або просто допомагав (з тексту не дуже зрозуміло) у "American Relief Admiпistration" (Американська Адміністрація Допомоги), яка допомагала людям постраждалим від наслідків "Військового комунізму" елементарно не померти з голоду, який вирував і люди вмирали просто на вулиці. Борис згадує, що пізно навесні, коли він "розгрібав стос документів", йому прийшло повідомлення, що повністю згоріла їхня одеська квартира, в якій жила родина Солоневичів. Ось із цього факту мінус "не більше двох місяців" можна зробити висновок, що з Піддубним в Одесі вони зустрілися орієнтовно наприкінці березня або напочатку квітня 1922-го року.
Тепер перейдемо до спогадів Івана Солоневича.
Ось тут починається, ну просто каша якась... Ця каша в мене почалася після того, як у книгах "Диктатура шару" та "Диктатура сволоти" (І.Солоневич, Буенос Айрес, 1956р.) я прочитав такий текст:
Запам'ятаємо поки що це. А далі я наведу частини статті "Іван Максимович" із газети "Голос Росії", яка вийшла в Софії навесні 1937-го року (вище я розповідав про цю статтю). Просто читати саму статтю набагато цікавіше, ніж її виклад. Частини, що не стосуються теми цієї статті, я вирізав.
Який висновок можна зробити із цієї статті?
- В якому році все це відбувалося не зрозуміло.
- Очевидно, що жодного спортивного клубу фізично в Ананьєві не було. Відповідно ніяких викладань боротьби теж не могло бути, у всякому разі офіційно.
- Ананьїв на початку 20-х років, мабуть через свою віддаленість і важкодоступність, був таким собі притулком для білогвардійських офіцерів, які з різних причин не змогли евакуюватися із захопленої більшовиками України.
- В Ананьєві був виступ Піддубного разом із братами Солоневичами, але тільки один!
- Жодних виступів з Піддубним по селах Ананьївського повіту не було, але виступи в різних населених пунктами півдня України були, але вже після того, як усі герої цієї статті поїхали з Ананьєва.
- Історія з втечею дружини Піддубного з усіма його нагородами за кордон із коханцем не підтверджується. Хоча від того, як з Піддубним обійшлися більшовики, можна впасти навіть у більшу депресію, ніж від втечі дружини.
- І на додаток: Навіть у викладі білоруса Івана Солоневича у Піддубного відчувається приємна українська говірка у простій побутовій розмові (це ж відчувається й у цитаті з книги Бориса Солоневича), значить Піддубний у побуті розмовляв українською мовою.
Ось така цікава історія. Та, як я вже казав, це єдина! згадка про Івана Максимовича Піддубного в Ананьєві, яку можна підтвердити лише цим документом. Хоча, якщо бути точним – це не документ, а наратив точність якого перевірити неможливо!
Завдяки Борису Солоневичу та дружині Івана Солоневича Тамарі можна трохи скласти хронологію подій про які розповідається в цій статті.
ГОЛОВНЕ: Всі події, що описуються братами Солоневич в Ананьєві, могли відбутися тільки у 1921-му році.
Але залишаються питання:
- Чому про це все не згадує Борис? Але в той же час, якщо забрати ім'я Піддубного, розповіді братів збігаються (відмінності в несуттєвих деталях).
- Чому під час зустрічі в Одесі з Борисом Солоневичем Піддубний сказав як знайомому - "А... це ти Борис?..."? Де і коли вони могли познайомитись? Борис про це взагалі нічого не каже. Єдине пояснення цьому може лише якщо Борис не вважав це важливим для своєї книги. Але водночас про те як ім'я Піддубного врятувало йому життя, він згадує.
- Іван взагалі каже, що Піддубного ніколи не бачив, але впізнав його на ананьївському базарі. Як можна впізнати людину, яку ніколи не бачив не зрозуміло. Звичайно він бачив плакати з зображенням Івана Піддубного, але людина на плакаті і в житті це і зараз різні люди, а на плакатах початку XX століття тим більше.
- Чому у спогадах дружини Івана немає взагалі жодних спогадів про життя в Ананьєві, хоча вони тут жили більше року?
- Що означає фраза Івана Солоневича в книжці 1956-го року, що він поринув у світ одеських вантажників улітку 1921-го року? І водночас про такий насичений ананьївський період життя взагалі більше ніде нічого не згадує. Адже можна було б згадати дружбу з Піддубним, зрештою це не просто якись мешканець, з яким він тут познайомився за пляшкою і провів деякий час досить бурхливо (я маю на увазі циркові виступи), після чого про те все просто забув.
Шановні читачі, висновки робіть самі. Можете дати відповідь самі собі на такі питання:
- Солоневичі, кожен по своєму навмисно все вигадали, чи є якесь інше пояснення такої різниці в розповідях про одне й те саме?
- Чи був насправді Піддубний в Ананьєві?
- Наскільки може бути вірною інформація, яка зараз прийнята за офіційну?
- Чи має право на життя історія про "ананьївський період" життя Івана Піддубного?
- Чи можна лише за мізерними результатами "краєзнавчої розвідки", що знаходиться в Ананьївській бібліотеці, доводити все до меморіальної таблички, водночас даючи інформацію про це куди тільки можна, після чого в повідомленнях інформаційних ресурсів з'являється фраза "Вперше в Україні?"
З цих питань я висловлю свою думку:
- Солоневичі все вигадали? - Важко сказати. Я не маю відповіді на це питання і шукати його не потрібно і вже марно. Нехай все залишається як є.
- Чи був у нас в місті Іван Максимович Піддубний? - Можливо. Тим більше, що через Ананьїв ще з 19-го століття проходила дорога, якою добиралися до Петербурга, Риги, Відня. Можна сказати, така собі "проміжна вузлова станція". Щоправда, із запровадженням залізниці, дорога через Ананьїв свою важливість трохи втратила.
- Чи викладав, Піддубний та Солоневич щось в Ананьївському спортклубі? – Однозначно ні. З тієї простої причини, що в ті часи спортивного клубу фактично не було, тільки формально. Не той час був для спортивних тренувань - тут би вижити в цьому киплячому казані, що залишився після Громадянської війни.
- Чи має право на життя історія про "ананьївський період" Івана Піддубного? - Однозначно так. Це чергова родзинка для розповіді туристам, але з поправкою на "міську легенду", яких про наше місто та округу досить багато. Достатньо почитати книги Юрія Сисіна в яких він дуже цікаво та красиво розповідає ці історії-легенди, але все ж таки це легенди.
- Чи можна доводити справу до меморіальної таблички? – Однозначно ні. Тому що немає жодних точних даних для цього. Під час перевірки навіть хронологічно вся історія розвалюється. А якщо до всього цього раптом з'являться якісь документи, які спростують "краєзнавчу розвідку", то можна як мінімум виглядати безглуздо. З таким самим успіхом можна повісити меморіальну табличку будь-якому персонажу з "ананьївських міських легенд".
На закінчення хочу навести цитату з "краєзнавчої розвідки":
"...Так для мене склався пазл про правдивість фактів «ананьївського періоду» в житті Івана Піддубного..."
А ось в мене, після того, як я спробував вивчити "ананьївський період" життя Івана Максимовича Піддубного, цей пазл не просто не склався, а взагалі розсипався, та так, що деякі шматочки просто загубилися, а без цих шматочків цілісна картинка не виходить від слова "ніяк"...
Коментарі
Дописати коментар