Від давнього топоніма до поселення: Ананьїв до 1753 року у свідченні Ю. І. Крашевського

Анотація. Стаття продовжує дослідження ранньої історії назви Анань / Anani / Nanii, розглядаючи вже не стільки питання етимології, скільки проблему переходу від давнього топоніма до поселенської історії майбутнього Ананьєва. У центрі уваги перебуває повідомлення польського пісьменника, публіциста, історика, етнографа Юзефа Ігнація Крашевського у праці Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku про те, що поселення на місці пізнішого Ананьєва було «заново засноване» у 1749 році під назвою ананіївських хуторів. Аналізуються формули польського тексту na nowo założona та samo nazwisko Anani, які вказують не на абсолютне заснування поселення, а на повторне заселення місцевості з уже наявною назвою. Окремо враховано свідчення А. Скальковського про слободу Ананьєво, засновану в 1750-х роках, картографічну фіксацію поселення Ананія на карті Ф. де Волана 1792 року, а також внутрішню мікротопонімію Ананьєва на трьохверстовій карті 1868 року, що може відображати давнішу хутірську структуру поселення.

Ключові слова: Ананьїв, Анані, Нані, Anani, Nanii, Крашевський, Скальковський, Єдисан, Ногайська орда, Очаківська область, трьохверстова карта, історична топоніміка.

Постановка проблеми. У попередньому розгляді топоніма Анань / Anani / Nanii було показано, що назву майбутнього Ананьєва не можна починати пояснювати лише з пізнішої адміністративної форми Ананьєв / Ананьїв. Ранні османські й волоські фіксації дозволяють розглядати Анані / Нані як давніший регіональний топонім, що передував остаточному оформленню міста в імперській адміністративній системі [3].

    Наступним кроком є питання про те, як ця давня назва співвідноситься з історією поселення. Саме тут важливо відрізняти кілька рівнів: існування топоніма, наявність поселенського осередку або групи хуторів, пізнішу слобідську чи міську структуру та офіційне адміністративне оформлення Ананьєва як міста. Ототожнення цих рівнів призводить до спрощеної формули про «дату заснування», тоді як джерела вказують на триваліший і складніший процес.

    Офіційно початок історії Ананьєва часто пов’язується з 1753 роком. Однак ця дата потребує обережного джерельного тлумачення. Вона не може автоматично ототожнюватися ні з моментом виникнення місцевої назви, ні з першим поселенням на території пізнішого міста. У цьому контексті особливого значення набуває свідчення Юзефа Ігнація Крашевського, опубліковане 1845 року у його подорожніх записках Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku. Видання було присвячене подорожі 1843 року, а сам автор зазначений як член Одеського товариства історії та старожитностей [1].

Рис. 1. Юзеф Ігнацій Крашевський і обкладинка його подорожніх записок

Від топонімічного шару до поселенської історії

    Вихідною тезою для подальшого аналізу є те, що Анані / Нані слід розглядати як назву місцевості, яка могла існувати до появи сталої міської форми. Османська формула Nani karyesi фіксує не готову етимологію, а адміністративне включення вже наявної назви до поселенської номенклатури. У цій формулі класифікаційний термін karyesi лише позначає сільський пункт або поселення, пов’язане з місцевістю Nani [3].

   Таке розмежування має методологічне значення. Якщо виходити лише з пізнішого адміністративного статусу Ананьєва, то передімперський шар історії назви зникає або перетворюється на легендарне тло. Якщо ж вихідним матеріалом брати форми Анань / Anani / Nanii, то історія майбутнього міста постає як послідовність кількох станів: давня назва місцевості, її османсько-волоська фіксація, повторне або нове заселення в середині XVIII ст., картографічна й адміністративна фіксація поселення Ананія на мапі Ф. де Волана 1792 року і вже пізніше — остаточне міське та повітове оформлення Ананьєва в XIX ст.

    Саме в цій логіці свідчення Крашевського є важливим продовженням топонімічного аналізу. Воно не пояснює остаточно походження назви, але допомагає пов’язати давній топонім Анані з конкретною поселенською традицією XVIII століття.

Крашевський про Анані та «ананіївські хутори».

    У розділі, датованому 5 липня, Крашевський описує шлях від Байтали до Ананьєва. Саме тут міститься ключовий для історії міста фрагмент:

«Z Bajtał ciągnie się droga [...] do Ananiewa, teraz powiatowego miasteczka, a dawniéj za tureckich czasów osady, która na nowo założoną, wedle P. Skalkowskiego została, pod imieniem Chutorów ananiewskich w r. 1749, przez zbiegów. Samo nazwisko Anani, pozostało jéj jeszcze z tatarskich czasów» [1].

    У змістовому перекладі цей уривок можна передати так: “дорога йшла між двома хребтами досить високих пагорбів до Ананьєва, нині повітового містечка, а раніше, за турецьких часів, поселення, яке, за словами П. Скальковського, було заново засноване у 1749 році втікачами під назвою Хуторів ананьївських. Сама назва Анані залишилася йому ще з татарських часів.”

Рис. 2. Фрагмент сторінки з праці Ю. І. Крашевського із згадкою про Ананьїв, Анані та ананіївські хутори 1749 року.

    Фрагмент важливий із кількох причин. По-перше, Крашевський фіксує дату 1749 року, тобто дату, старшу за традиційний для місцевої історії 1753 рік. По-друге, він не говорить про виникнення міста у юридичному або адміністративному сенсі: йдеться про поселення або групу поселень, означених як «Хутори ананьївські». По-третє, автор прямо відрізняє пізніший Ананьїв від давнішої назви Анані, яка, за його словами, походить ще з «татарських часів».

    Особливо суттєвим є вислів “na nowo założona”. Його не слід перекладати лише як «заснована». Точніше — «заснована заново», «відновлена», «повторно осаджена». Отже, у логіці Крашевського 1749 рік не є абсолютним початком місцевості. Він радше позначає новий етап заселення вже відомої території, назва якої існувала раніше.

    Так само потребує уточнення фраза “Samo nazwisko Anani”. У сучасній українській або російській мові буквальний переклад слова nazwisko як «прізвище» може ввести в оману. У цьому контексті йдеться не про родове ім’я, а про назву, найменування. Отже, Крашевський фактично повідомляє, що сама назва Анані залишилася з татарських часів. Це має принципове значення для поселенської інтерпретації: назва не виводиться з пізнішої адміністративної форми Ананьєво / Ананьїв, а постає як давніший регіональний топонім, на основі якого згодом формується назва поселення.

Значення посилання на Скальковського

    Окремої уваги потребує те, що Крашевський прямо посилається на Аполлона Скальковського. Це посилання не було випадковим або суто книжковим. У самих Wspomnieniach Крашевський докладно описує особисте знайомство зі Скальковським в Одесі. Він називає це знайомство одним із найважливіших для себе під час перебування в місті, характеризує Скальковського як історіографа Одеси й Новоросійського краю та підкреслює, що той надавав йому книги, матеріали й документи зі свого зібрання [1].

    Крашевський також зазначає, що Скальковський показував йому документи й акти, знайдені самим дослідником, а його праці з історії Одеси, Новоросійського краю та Нової Січі автор визнавав фундаментальними для вивчення регіону. Особливо важливим є свідчення про використання Скальковським запорозького архіву, матеріали якого Крашевський неодноразово згадував і цитував у своїй праці [1].

    В іншому місці Крашевський прямо зазначає, що Скальковський мав супроводжувати його в поїздці, і називає його найкращим провідником та тлумачем у краї, історія якого багато завдячує його невтомним дослідженням. Отже, повідомлення про Анані та Хутори ананьївські слід розглядати не як випадкове повторення чужої згадки, а як інформацію, включену в текст Крашевського в контексті його безпосереднього інтелектуального контакту зі Скальковським. Це не усуває потреби перевірки первинного джерела, на яке спирався Скальковський, але підвищує джерельну цінність самого повідомлення Крашевського.

Свідчення Скальковського про слободу Ананьєво

    Пряме підтвердження того, що форма Ананьєво вже фігурувала в історико-географічній традиції XIX ст., міститься у першій частині другого видання праці А. Скальковського История Новой-Сѣчи, или последнего Коша Запорожского. На сторінці 68, після викладу донесення 1767 р. бугоґардівського полковника Андрія Кійнаша про сталі поселення в цій місцевості, Скальковський окремо зазначає: «Наконецъ были также слободы Ананьево и Пальево-Озеро въ 1750 годахъ основанныя; изъ которыхъ Бобринецъ и Ананьево сдѣлались теперь уѣздными городами Херсонской губерніи» [5].

    Це повідомлення важливе методологічно. Воно не є фіксацією давнішої форми Nani / Anani і не скасовує свідчення Крашевського про «Хутори ананьївські» 1749 року. Натомість воно показує, що сам Скальковський пов’язував Ананьєво з хвилею слобідського заселення середини XVIII ст. і розглядав його як поселення, яке згодом стало повітовим містом Херсонської губернії. Водночас слід розрізняти два рівні цього місця у Скальковського: донесення Кійнаша 1767 р. підтверджує наявність сталих поселень у цьому регіоні, а згадка про Ананьєво подана ним як окрема авторська вказівка на слободу, засновану в 1750-х роках.

Хутори ананьївські і внутрішня мікротопонімія міста

    Повідомлення Крашевського про «Хутори ананьївські» дає підстави розглядати ранній Ананьїв не як одномоментно засноване компактне місто, а як сукупність окремих поселенських осередків. Така модель добре узгоджується з тим, що давній топонім міг спочатку позначати місцевість або локальний пункт, а вже потім був перенесений на групу хуторів і на адміністративно оформлене поселення.

    Додатковим аргументом на користь такої інтерпретації є трьохверстова карта 1868 р., на якій видно, що Ананьїв ще в середині XIX ст. мав внутрішньо диференційовану структуру. На карті, окрім загальної назви «Ананьевъ», позначено також окремі частини поселення, зокрема «Гончаровка» та «Заднепринцы». Це показує, що різні частини Ананьєва ще у 1868 році мали власні назви, тобто зберігали певну локальну окремішність.

Рис. 3. Фрагмент трьохверстової карти 1868 р. з позначенням Ананьєва та його окремих частин: Ганичерка, Пр. Гончарова, Пр. Заднепринцы.

    Такий факт добре узгоджується з повідомленням Ю. І. Крашевського про «Хутори ананьївські». Якщо у середині XVIII ст. поселення справді існувало як сукупність кількох окремих хуторів або поселенських осередків, то збереження окремих назв частин міста в картографії XIX ст. може розглядатися як пізніший відгомін цієї первісної хутірської структури. Інакше кажучи, Ананьїв міг формуватися не як одномоментно закладене компактне місто, а як поселення, що поступово виросло з кількох локальних осередків, які згодом злилися в єдиний міський простір.

    Звичайно, сама по собі карта 1868 р. не доводить безпосередньо тотожності цих пізніших міських частин із тими саме «Хуторами ананьївськими», про які писав Крашевський. Проте вона є важливим непрямим свідченням того, що внутрішня структура Ананьєва мала складний і, ймовірно, історично нашарований характер. Саме тому картографічні дані другої половини XIX ст. підсилюють гіпотезу про походження міста з кількох окремих поселенських пунктів.

1749, 1750-ті та 1753 роки: джерельний статус дат

    З огляду на викладене, 1749 рік доцільно трактувати як найранішу конкретну дату, яку наразі можна пов’язати з повторним заселенням місцевості Анані в джерельній традиції XIX ст. Водночас цей рік не слід механічно перетворювати на «дату заснування міста» в сучасному розумінні. Крашевський говорить про відновлення або повторне осадження поселення, а не про створення адміністративного міста.

    Дата 1753 року, своєю чергою, має статус традиційної краєзнавчої дати, яка потребує додаткового документального підтвердження. Матеріал, опублікований у статті «Ананьїв заснований раніше 1753-го року», слушно звертає увагу на те, що в ранніх працях Скальковського питання дати не є настільки однозначним, як це часто подається в популярному викладі історії міста [2]. Додана тут згадка Скальковського про слободу Ананьєво, «въ 1750 годахъ основанную», не заперечує дати 1749 року у Крашевського, а радше вказує на близький часовий горизонт одного процесу: повторного або нового осілого заселення місцевості Анані / Ананьєво в середині XVIII ст. [5].

    Отже, зіставлення топонімічного матеріалу, повідомлення Крашевського та посилання на Скальковського дозволяє запропонувати обережнішу схему ранньої історії Ананьєва. Спершу існує Анані / Нані як давніша назва місцевості, зафіксована в османсько-волоському джерельному полі. Далі в середині XVIII ст. фіксується поселенська форма, яку Крашевський називає Хуторами ананьївськими і пов’язує з 1749 роком. У Скальковського ця лінія отримує інше, але близьке за змістом формулювання: Ананьєво подане як слобода, заснована в 1750-х роках. Наприкінці XVIII ст. ця назва вже входить до російського картографічного й адміністративного обігу: на карті Ф. де Волана 1792 року поселення позначене як Ананія, а також було складено окреме креслення околиць «деревни Ананьиной на Делиголе» [4]. Отже, російська адміністративна адаптація назви починається не в XIX ст., а щонайпізніше наприкінці XVIII ст. Натомість у XIX ст. відбувається вже подальше адміністративне оформлення Ананьєва як міського й повітового центру.

Рис. 4. «Чертеж окрестностей деревни Ананьиной на Делиголе» Ф. де Волана, 1792 р.

Висновки

    Свідчення Ю. І. Крашевського про Анані та Хутори ананьївські є логічним продовженням топонімічного аналізу назви Анань / Anani / Nanii. Якщо попередній розгляд показує, що ця назва не зводиться до пізньої адміністративної форми Ананьїв, то матеріал Крашевського дозволяє пов’язати давній топонім із конкретним етапом поселенської історії.

    Формули na nowo założona та samo nazwisko Anani вказують на те, що йдеться не про заснування поселення «з нуля», а про повторне заселення місцевості з уже наявною назвою. Факт особистого знайомства Крашевського зі Скальковським посилює значення цього повідомлення, оскільки інформація про Анані подана не ізольовано, а в контексті безпосереднього спілкування з дослідником, який працював з архівними матеріалами Півдня України. Водночас остаточне розв’язання питання потребує пошуку первинного документа, з якого Скальковський виводив дату 1749 року.

    Сторінка 68 першої частини другого видання Скальковського додає до цієї схеми важливе уточнення: Ананьєво назване серед слобід, заснованих у 1750-х роках. Це не скасовує повідомлення Крашевського про 1749 рік, а показує, що обидві згадки належать до одного історичного горизонту — осілого заселення місцевості Анані / Ананьєво в середині XVIII ст.

    Трьохверстова карта 1868 р. доповнює цей аргумент уже картографічним матеріалом XIX ст. Вона показує, що навіть після адміністративного оформлення міста різні частини Ананьєва зберігали власні назви. Це може бути пізнім наслідком того, що поселення сформувалося не з одного компактного ядра, а з кількох окремих хуторів або слобідських осередків — саме тих, які у Крашевського позначені як «Хутори ананьївські».

    Таким чином, 1753 рік варто залишати як традиційну, але не остаточно доведену дату. Натомість 1749 рік слід розглядати як важливий джерельний орієнтир, пов’язаний із повторним заселенням Анані та появою ананіївських хуторів, а згадку про заснування слободи Ананьєво у 1750-х роках — як додаткове підтвердження середини XVIII ст. як ключового періоду поселенського оформлення. Найважливішим висновком є те, що назва Анані / Нані / Ананія старша за адміністративний Ананьїв XIX ст., а історія міста має розглядатися як продовження давнішої історії місцевого топоніма та поселенського осередку, зафіксованого ще до остаточного міського оформлення.

Використані джерела та література

1. Kraszewski J. I. Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku. Dziennik przejażdżki w roku 1843. Wilno: T. Glücksberg, 1845. Електронна версія: https://pl.wikisource.org/wiki/Wspomnienia_Odessy,_Jedysanu_i_Budżaku.

2. Ананьїв заснований раніше 1753-го року. Ананьївський край. 2022.

3. Мишевський М. Топонім Анань / Anani / Naniiв османсько-волоському джерельномуполі: до питання про походження назвиАнаньєва. 2026.

4. Де Волан Ф. П. Карта географическая Новороссийской области Озу или Едисан, иначе называемую Очаковскою землею, и присоединенную вновь к Российскому Государству. 1792; Чертеж окрестностей деревни Ананьиной на Делиголе. 1792.

5. Скальковский А. История Новой-Сѣчи, или последнего Коша Запорожского. Издание второе, исправленное и значительно умноженное. Часть I. Одесса: Городская типография, 1846. С. 68.

6. Военно-топографическая карта Российской империи. Трехверстная карта. Фрагмент с Ананьевым и окрестностями. 1868.