До питання про ананіївські хутори у свідченні Ю. І. Крашевського
Анотація
Стаття продовжує попередній розгляд повідомлення Ю. І. Крашевського про Анані та «Хутори ананьївські», зміщуючи увагу з формули повторного заселення на історичні умови, за яких таке повторне заселення могло відбутися. У центрі аналізу перебуває матеріал наданий в книгі В. Грибовського "Ханська Україна", що описує Кодимсько-Балтське пограниччя після російсько-турецької війни 1735–1739 років і Белградського миру 1739 року. Показано, що згадка про «відновлення зруйнованої війною Ханської України», режим мукатаа та пізніше формування смуги осілості вздовж правого берега Кодими дають логічне пояснення тому, чому Крашевський міг говорити не про заснування поселення з нуля, а про його повторне осадження. Окремо розглянуто причини, через які ранній осередок на місці майбутнього міста Ананьєв міг не фіксуватися на картах аж до кінця XVIII століття: незначний розмір, хутірський або зимівниковий характер, несталість населення, прикордонна рухливість та відсутність адміністративної ваги.
Ключові слова: Ананьїв, Анані, Нані, ананіївські хутори, Ханська Україна, Крашевський, Грибовський, Белградський мир, мукатаа, Кодима, Балта, Кучманський шлях, Kervan Joli, Занноні, історична картографія, історична топоніміка.
Постановка питання
Попередній розгляд свідчення Ю. І. Крашевського показав, що фраза про поселення, яке було «na nowo założona» під назвою «Chutorów ananiewskich», не зводиться до простої формули «засноване». Вона точніше передає зміст повторного осадження або відновлення поселення на місці з уже наявною назвою Анані. Це важливий висновок, але він потребує наступного кроку: треба пояснити, чому в середині XVIII ст. взагалі могла виникнути ситуація повторного заселення місця, а не створення нового населеного пункту на порожньому просторі.
Таке пояснення дає ширший контекст Ханської України. Крашевський говорить про «татарські часи» назви Анані та про ананіївські хутори 1749 року, тоді як традиційна місцева історіографія частіше оперує датою 1753 року. Ці дати не обов’язково суперечать одна одній, якщо розділити три різні явища: давню назву місцевості, фактичну наявність невеликого поселенського осередку і пізніше адміністративне оформлення слободи.
Що таке Ханська Україна?
У цій статті під Ханською Україною розуміється не абстрактна назва «дикого степу», а конкретний історико-географічний простір на північно-західній межі володінь Кримського ханства під зверхністю Османської імперії. У вузькому значенні це був прикордонний козацько-слобідський осередок, пов’язаний передусім з Ягорликом і Кодимою; у ширшому значенні — смуга осілості та прикордонного життя між Дністром і Південним Бугом, де перетиналися українські, молдавські, татарські, ногайські, польсько-литовські й османські впливи.
Для історії Анані / Ананьєва це поняття принципове. Місцевість майбутнього міста не слід розглядати ізольовано, ніби вона виникла в адміністративній порожнечі. Вона належала до Кодимсько-Балтського пограниччя — рухомої зони слобід, хуторів, зимівників, прикордонних дворів, доріг і переходів через кордон. Саме тому поява або повторне заселення ананіївських хуторів після війни 1735–1739 років має пояснюватися в контексті відновлення Ханської України після Белградського миру, а не як одномоментне заснування нового міста.
На карті Ханської України, поданій у книзі В. Грибовського, добре видно загальну рамку цього простору: Ягорлик, Кодима, Балта, Голма, Перелети й Ананьїв входять до однієї прикордонної системи. Це не доводить автоматично існування великого поселення Анані до середини XVIII ст., але показує, у якому саме історико-географічному середовищі могло існувати мале поселення, хутірський осередок або відновлена слобода.
 |
| Рис. 1. Ханська Україна. Карта з книги В. Грибовського «Ханська Україна» |
Отже, завдання цієї статті полягає не в тому, щоб довести існування великого поселення Анані до середини XVIII ст. Джерела поки не дають для цього достатньої підстави. Завдання обережніше: показати історичний механізм, за якого до війни 1735–1739 років на місці або поблизу сучасного Ананьєва міг існувати невеликий осілий осередок, а після війни він міг бути відновлений як група хуторів, слобідський пункт або поселення в системі Ханської України.
Війна 1735–1739 років і руйнування прикордонної осілості
Для розуміння слів Крашевського про повторне заселення особливо важливим є виклад В. Грибовського про наслідки російсько-турецької війни 1735–1739 років. Автор показує, що у вересні 1739 року російська армія вдерлася в Молдову і спричинила розгром усього Подністров’я. У цьому ж контексті згадано погром Буджака, руйнування «ханських сіл» і участь різних військових та напіввійськових груп у грабунках. Підсумкова формула Грибовського дуже промовиста: "Ханська Україна тоді вкотре перетворилася на руїну" .
Це означає, що після 1739 року йшлося не про абстрактне заселення «дикого» простору, а про відновлення території, яка вже мала свою прикордонну історію, господарські зв’язки, осілу або напівосілу людність і адміністративну цінність для Кримського ханства та Османської імперії. Воєнна руйнація могла перервати або різко послабити цю осілість: люди могли втекти, перейти на інший бік кордону, сховатися в сусідніх слободах, повернутися до більш рухливих форм існування або тимчасово залишити небезпечні місця.
У такій ситуації поява після війни невеликого поселення з давнішою назвою не повинна сприйматися як абсолютний початок. Навпаки, сама логіка прикордонного життя робить правдоподібним сценарій, за якого місцевість зберігала назву, навіть якщо її населення тимчасово розсіялося. Саме тому краще говорити не про безперервне існування великого села, а про можливість перерваної поселенської традиції: давня назва, невеликий осередок, воєнне спустошення, повернення або повторне осадження.
Белградський мир і нові правила для Ханської України
Белградський мир 1739 року створив нову ситуацію на степовому прикордонні. За Грибовським, після війни всі сторони прагнули стабілізації, а сам договір посилив міждержавне регулювання прикордонних відносин, контроль за кордонами та правове вирішення суперечок. Для простору між Дністром, Ягорликом, Кодимою і Південним Бугом це мало принципове значення: колишнє рухливе пограниччя дедалі більше перетворювалося на територію, яку треба було адмініструвати, контролювати й заселяти.
Саме тут важливе місце має пояснення, яке Грибовський подає з посиланням на О. Середу: «Для відновлення зруйнованої війною Ханської України» уряд Османської імперії запровадив особливі правила, а територію віддавали на відкуп, або в оренду, що в османській юридичній термінології називалося мукатаа. Ця фраза є ключовою для інтерпретації Крашевського. Якщо Ханську Україну потрібно було відновлювати, то перед нами не порожній простір, а зруйнований війною прикордонний господарсько-адміністративний організм.
Мукатаа — це османська форма відкупу / оренди державного доходу. Простіше: певну територію або джерело прибутку передавали управителю чи відкупнику, який мав право збирати з неї податки й доходи, а натомість сплачував установлену суму до османської скарбниці.
Мукатаа означала не просто формальний статус. Відкупник або управитель був зацікавлений у тому, щоб територія давала дохід. Для цього потрібні були люди: поселенці, двори, худоба, промисли, торгівля, переправи, дороги й контроль за рухом через кордон. Тому відновлення Ханської України після 1739 року природно передбачало повернення або залучення населення до тих місцевостей, де раніше вже існували господарські орієнтири.
У випадку Ханської України це важливо тому, що після війни 1735–1739 рр. Османська імперія розглядала цей край як територію, яку треба відновити господарськи й адміністративно: заселити, повернути людей, організувати збір податків і зробити її прибутковою. У Грибовського це прямо пов’язано з висновками О. Середи про османські джерела й статус Ханської України як «Мукатаа Томбасар».
Анані як можливий малий осередок до війни
Якщо перенести цю модель на Анані, то найобережнішим буде таке формулювання: до війни 1735–1739 років на місці або в районі сучасного Ананьєва могло існувати не місто і навіть не обов’язково велике село, а малий прикордонний осередок, пов’язаний із Кодимсько-Балтським пограниччям. Це могли бути кілька хуторів, зимівник, прикордонний двір, тимчасово-стале селище, господарський пункт або невелика група дворів, назва яких походила від давнішого топоніма Анані / Нані.
Таке припущення краще узгоджується з Крашевським, ніж уявлення про одномоментне заснування міста. У його повідомленні йдеться про «Хутори ананьївські», тобто не про компактне містечко, а про множинний або розпорошений тип поселення. Сама форма «хутори» добре підходить до прикордонної ситуації, де осілість могла бути неповною, розірваною, залежною від безпеки, пільг, податкових умов і близькості кордону.
Важливо й те, що Грибовський характеризує Ханську Україну як явище плинне, нестале й пограничне: територія, політичний статус, етнічний та соціальний склад, межі розселення і частота міграцій там були дуже рухливими. Така характеристика дозволяє обережно пояснити, чому ранній Анані міг існувати не у формі стабільного адміністративного села, а у формі локальної назви й малого поселенського осередку, який то з’являвся, то слабшав, то знову відновлювався залежно від воєнних та прикордонних обставин.
1749 і 1753 роки як різні рівні одного процесу
У попередній статті було запропоновано розрізняти 1749 рік у Крашевського, 1750-ті роки у Скальковського та традиційний 1753 рік як різні джерельні орієнтири одного процесу. Матеріал Грибовського дає цій схемі ширший історичний каркас. Після руйнації 1735–1739 років і запровадження режиму відновлення Ханської України у 1740-х роках цілком логічно очікувати появи або відновлення малих слобідських і хутірських осередків.
За Грибовським, у середині XVIII ст. вздовж правого, «кримського» берега Кодими й до місця її впадіння в Південний Буг з’явилася смуга осілості, охоплена регулярною адміністративною мережею; управлінський центр змістився з Дубоссар до Балти. Далі автор прямо зазначає, що "у 1753 році майже одночасно в Ханській Україні з’явилися слободи Голма, Перелети й Ананьєве". До речі, це перше джерело, яке я знайшщов, де вказано 1753 рік, як рік появи поселення на місті майбутнього міста Ананьїв.
Отже, дата 1753 року добре пояснюється як етап адміністративно-слобідського оформлення Ананьєва в межах ширшої смуги осілості. Але це не скасовує Крашевського з його 1749 роком. Навпаки, дата 1749 року може позначати ранніший момент повторного осадження або появи Хуторів ананьївських після воєнного спустошення, а 1753 рік — пізніше включення цього осередку до помітнішої ханської слобідської мережі.
Таке розрізнення дозволяє уникнути штучної суперечки: «1749 чи 1753». У джерельному сенсі ці дати можуть говорити про різні стадії. 1749 рік — про повторне заселення місцевості Анані під назвою Хуторів ананьївських у переказі Крашевського від Скальковського. 1753 рік — про появу слободи Ананьєве в системі відновленої Ханської України, де вже діяла регулярніша адміністративна мережа.
Кучманський шлях, Kervan Joli і межі версії про торговельну магістраль
Окремо слід врахувати краєзнавчу версію про важливий торговельний шлях, який нібито проходив через ранній Ананьїв. Вона не повинна відкидатися механічно, оскільки Кодимсько-Балтське пограниччя справді було пов’язане з великими степовими дорогами. За В. Грибовським, кордон, прокладений польськими й турецькими комісарами 1703 року, проходив по Кодимі, перетинав Кучманський шлях, далі тягнувся по Мокрому Ягорлику і до Дністра. Отже, сам регіон перебував у зоні старої комунікаційної лінії.
Кучманський шлях, який у джерелах і пізнішій історико-географічній традиції відомий також як Керван Толі / Kervan Joli, був одним із великих степових шляхів. У зв’язку з цим важливо зазначити, що назва Kervan-Joli справді відмічена на карті Річчі-Занноні. Ф. Петрунь, аналізуючи степове Побужжя, прямо звертав увагу на карту Польщі Річчі-Занноні 1772 р.: на ній Kervan-Joli, під якою назвою виступає Кучманський шлях, пересікає Кодиму, Чичаклею, Tscherba-Sou і далі підходить до Бугу. Це дає підстави говорити, що на карті Занноні зафіксовано не випадкову локальну дорогу, а важливішу транзитну лінію пограничного простору.
 |
Рис. 2. Частина карти Річчі Занноні, кінець VIII століття. Стрілочками позначений торгівельний шлях Kervan-Joli / Кучманський шлях. |
Водночас це не доводить, що головна траса Кучманського шляху проходила саме через Анані або що ананіївські хутори були помітним торговельним пунктом. Навпаки, сама ситуація потребує розмежування: Кучманський шлях / Kervan Joli існував у ширшому регіоні Кодими, але Анані могло бути лише малим осередком поблизу цієї дорожньої зони або на її локальному відгалуженні. Якщо Занноні позначає Kervan-Joli, але не показує Анані як окремий населений пункт, це радше свідчить не проти існування дрібної осілості, а проти перебільшення її значення як великого торговельного центру.
Отже, краєзнавчу версію про «важливий торговельний шлях через Ананьїв» слід уточнити. Коректніше говорити, що ранній Анані / Ананьєве перебував у просторі Кодимсько-Балтського пограниччя, де проходив Кучманський шлях, позначений на карті Занноні як Kervan-Joli. Але прямих доказів того, що цей шлях проходив саме через ананіївські хутори або що вони мали функцію значного торговельного пункту, поки немає.
Чому ранній осередок міг не відображатися на карті
Окремо треба пояснити картографічну проблему. Відсутність певного пункту на карті XVIII ст. не є прямим доказом того, що його не існувало. Це особливо стосується малих прикордонних осередків, які не були містами, фортецями, великими слободами, митницями чи центрами адміністрації. Якщо Анані до 1749–1753 років існував як кілька хуторів, зимівник, прикордонний двір або тимчасово-стале селище, то він міг не потрапити на карту просто через свою малу вагу.
Картографа або укладача карти насамперед цікавили опорні пункти простору: річки, великі шляхи, фортеці, переправи, міста, адміністративні центри, ординські або ханські осередки, значні села. Малі хутори могли не мати власного стабільного знака, могли бути віднесені до ширшої місцевості або взагалі пропущені. Якщо поселення складалося з кількох розкиданих дворів, воно не завжди сприймалося як окремий картографічний об’єкт.
До цього додається прикордонна несталість. Грибовський підкреслює, що люди степового пограниччя реагували на переписи й перевірки переселенням, а для Ханської України до кінця 1760-х років наразі не відомо про докладні переписи й перевірки населення. Така ситуація робила частину осілості майже «невидимою» для офіційної документації. Якщо адміністрація не мала точного обліку населення, то й карта, яка часто спиралася на адміністративні або військово-географічні відомості, не обов’язково мала фіксувати всі дрібні осередки.
Важливо також пам’ятати про політичну й фіскальну невизначеність пограниччя. Грибовський показує, що мешканців ханських слобід могли називати «волохами», хоча серед них були не лише молдавани, а й євреї, вірмени та значною мірою народ «такий, як малоросійський». Отже, сама людність могла бути прихована під широкими або умовними назвами. Те саме могло стосуватися й поселень: не кожний локальний пункт мав бути виведений на карту під власною назвою, особливо якщо він не мав офіційної ваги або перебував у стані відновлення.
Тому відсутність раннього Анані на тій чи іншій карті слід тлумачити обережно. Вона може означати не відсутність людей або назви, а лише відсутність достатньої картографічної значущості. Невеликий хутірський осередок міг існувати в локальній пам’яті, у прикордонній практиці, у назві місцевості, але ще не бути тим поселенням, яке картографи вважали за потрібне нанести на карту.
Порівняння з Kervan-Joli робить цей висновок ще точнішим. Якщо укладач карти Занноні позначив саму дорожню лінію, але не виділив Анані як поселення, це означає, що картографічний рівень джерела міг фіксувати важливі комунікації, але не обов’язково дрібні або напівсталі осередки. Тому відсутність Анані на такій карті не є доказом його повної відсутності, але є вагомим аргументом проти твердження, що це був значний торговельний пункт на головному шляху.
Прикордонна логіка відновлення поселення
Грибовський наводить важливу модель заселення ханських слобід: вони виростали навпроти однойменних сіл і містечок на «польському» березі Кодими; подібні процеси відбувалися і в Подністров’ї, коли населення залежно від політичних або фіскально-економічних обставин переселялося з одного берега на інший і створювало оселища з назвами попередніх.
Ця модель має пряме значення для розуміння Хуторів ананьївських. Не обов’язково припускати, що всі поселенці були прямими нащадками попереднього населення Анані. Достатньо того, що місцевість уже мала назву, була відома на пограниччі й могла знову притягнути людей після того, як змінилися умови безпеки та пільг. Поселення могло бути відновлене старими мешканцями, новими приходьками або змішаною групою людей, які прийняли вже відому локальну назву.
За Грибовським, заселення ханських слобід було пов’язане також із пільговими умовами: селяни могли переходити через мілку степову річку, щоб знову користуватися пільгами, а «гетьман дубоссарський» звільняв поселенців від податків і повинностей на десять років. Це добре пояснює, чому саме після війни й у 1740–1750-х роках у цьому регіоні могли швидко виникати або відновлюватися слобідські осередки.
У цьому контексті слова Крашевського про «заново засноване» поселення набувають більш конкретного сенсу. Йдеться не про механічний акт заснування, а про відновлення осілості в місцевості, яка раніше вже була позначена назвою Анані. Такий процес міг включати повернення людей, прихід утікачів, слобідські пільги, господарське освоєння й поступове зростання групи хуторів у поселення. Ця модель добре узгоджується з попередньою статтею про топонім Анань/Anani/Nanii.
Де проходить межа між гіпотезою і доведеним фактом
У цій темі дуже важливо не перетворювати правдоподібну реконструкцію на безумовний факт. Зараз можна впевнено говорити про кілька речей. По-перше, Крашевський за Скальковським фіксує Хутори ананьївські 1749 року і вживає формулу, яка означає повторне заселення. По-друге, Грибовський показує, що після війни 1735–1739 років Ханську Україну справді доводилося відновлювати, і це відновлення мало адміністративно-фіскальний характер мукатаа. По-третє, у середині XVIII ст. вздовж правого берега Кодими з’явилася смуга осілості, де 1753 року названо й Ананьєве.
Натомість прямого документа, який би безпосередньо засвідчив поселення Анані саме до війни 1735–1739 років, поки що немає або він ще не введений до обігу. Тому коректна формула має бути обережною: до війни на цьому місці міг існувати невеликий осередок, який війна зруйнувала або спорожнила; після миру й запровадження відновлювального режиму ця місцевість могла бути повторно заселена і в 1749 році фігурувати як Хутори ананьївські.
Таке формулювання не послаблює аргумент, а навпаки робить його науково стійкішим. Воно не потребує доводити існування великого поселення там, де джерела вказують радше на хутірський або слобідський тип осілості. Воно також не суперечить картографічним прогалинам, оскільки малий і несталий осередок міг бути цілком реальним для місцевої історії, але ще не достатньо значущим для карти.
Хронологічна схема
Для узагальнення запропонованої інтерпретації можна подати таку схему:
Висновки
Матеріал В. Грибовського про відновлення Ханської України після Белградського миру 1739 року дозволяє краще зрозуміти повідомлення Крашевського про Хутори ананьївські. Якщо попередня стаття показувала, що формула «na nowo założona» означає радше повторне осадження, ніж заснування з нуля, то контекст Грибовського пояснює, чому таке повторне осадження могло бути історично закономірним.
Війна 1735–1739 років зруйнувала прикордонну осілість Ханської України. Після миру територію потрібно було відновлювати, а режим мукатаа створював економічний інтерес до заселення й фіскального впорядкування краю. У цих умовах малий осередок на місці або поблизу сучасного Ананьєва міг бути залишений під час війни, а потім відновлений у вигляді Хуторів ананьївських.
Тому 1749 і 1753 роки краще не протиставляти. 1749 рік у Крашевського можна розглядати як джерельний орієнтир повторного заселення місцевості Анані, тоді як 1753 рік у ширшому контексті Ханської України позначає появу або оформлення слободи Ананьєве в адміністративній мережі правого берега Кодими.
Відсутність такого раннього осередку на окремих картах не заперечує його можливого існування. Якщо поселення було невеликими хуторами, зимівником, прикордонним двором або тимчасово-сталим селищем, воно могло не мати достатнього адміністративного й картографічного значення. Для карти XVIII ст. важливішими були великі центри, фортеці, шляхи, переправи й слободи, а не кожний малий осередок несталої прикордонної осілості.
Залучення Кучманського шляху й позначення Kervan-Joli на карті Занноні уточнює, але не змінює загальну схему. Воно підтверджує, що Кодимсько-Балтське пограниччя було включене до ширшої мережі степових доріг. Проте сама наявність великого шляху в регіоні не доводить, що Хутори ананьївські були його головним пунктом. Навпаки, відсутність Анані на карті, де позначено Kervan-Joli, дозволяє припускати скромний масштаб раннього осередку.
Отже, найобережніша й водночас найпродуктивніша інтерпретація така: історія Ананьєва не починається одномоментним заснуванням міста, а проходить через кілька станів — давній топонім Анані / Нані, можливий малий поселенський осередок до воєнної руїни, повторне заселення у формі Хуторів ананьївських, слобідське оформлення середини XVIII ст. і пізніше адміністративне закріплення в російській картографії та управлінні.
Використані джерела та література
1. Мишевський М. Від давнього топоніма допоселення: Ананьїв до 1753 року у свідченніЮ. І. Крашевського. 2026.
2. Kraszewski J. I. Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku. Dziennik przejażdżki w roku 1843. Wilno: T. Glücksberg, 1845.
3. Скальковский А. История Новой-Сѣчи, или последнего Коша Запорожского. Издание второе, исправленное и значительно умноженное. Часть I. Одесса: Городская типография, 1846.
4. Грибовський В. Ханська Україна. Харків: Фоліо, 2025. Карта «Ханська Україна» з видання.
5. Де Волан Ф. П. Карта географическая Новороссийской области Озу или Едисан, иначе называемую Очаковскою землею, и присоединенную вновь к Российскому Государству. 1792; Чертеж окрестностей деревни Ананьиной на Делиголе. 1792.
6. Военно-топографическая карта Российской империи. Трехверстная карта. Фрагмент с Ананьевым и окрестностями. 1868.
7. Пришляк В. В. Кучманський шлях // Енциклопедія історії України. Київ: Інститут історії України НАН України, 2008.
8. Петрунь Ф. О. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя. Київ, 1926.
9. Rizzi-Zannoni G. A. Carte de la Pologne, divisée par palatinats et subdivisée par districts. Paris, 1772. Feuille 24.
Коментарі
Дописати коментар