Ананьївська земля дала багатьох талановитих та знамених людей. Але були в нас і такі, що хоча і не народились на Аананьївщині, але ми пишаємось тим що вони в нашому місті жили та працювали. Наприклад: Петро Іванович Ніщинський, або Євген Іванович Столиця. В цей ряд до них безперечно можна поставити і Юрія Порфировича Захарчука, який організував першу міську пожежну команду і деякий час був її керівником. Інформацію про нього люб'язно надав Олег Павлович Климчук. Ось далі його майже річна історична розвідка про цю славну людину. З дозволу Олега Павловича я його інформацію трішечки підредагував, а також додав до неї деякі невеличкі, але цікаві факти. Сподіваюсь вам буде цікаво...
------------------------
Історія рідного краю цікавить мене давно. Під час відвідувань Ананьєвського краєзнавчого музею мою увагу привернула фотографія, зроблена ще до революції. На ній зображено першу міську пожежну команду на чолі зі своїм керівником та організатором. Хто ж цей молодий бравий офіцер? Ось результат моїх копітких та захоплюючих пошуків.
 |
| Молодий Юрій Порфирович Захарчук з Ананьївською пожежною командою (фото початку XX-го століття) |
Юрій Порфирович Захарчук народився 26.11.1890, у сім'ї дворянина у Херсонській губернії. За іншими джерелами у місті Києві.
Він почав займатися пожежною справою у 16-річному віці. Закінчив юридичний факультет та Першорозрядне Київське військове училище. Став організатором та керівником пожежних команд у містах Ананьїв, Житомир та Тузла.
З початком Першої світової війни він вступив до лав імперської армії і був зроблений у чин капітана. В армії Захарчук обіймав низку високих армійських постів і мав нагороди. Збори офіцерів обрали його членом Офіцерського суду честі, що говорить про високу довіру та повагу, якою користувалася ця людина.
Початок Громадянської війни після Жовтневої революції 1917-го року застав Захарчука у лавах білогвардійського табору, де він увійшов до складу армії генерала Врангеля. Хоробрий офіцер бився проти Червоної армії до 1921 року, коли йому довелося залишити Росію і перебратися до Константинополя (нині Стамбулу) через взяття Криму Червоною армією.
Тут його талант пожежника помітила османська влада, а Юрій Захарчук, намагаючись себе чимось зайняти, запропонував владі Константинополя організувати пожежну команду для міста, якої зроду там не було. Коли ж там траплялася пожежа, то турки не гасили її, а просто сідали на навпочіпки навколо вогню і молилися Аллаху. Влада Константинополя прийняла пропозицію Юрія Захарчука та придбала у Франції дві пожежні автомашини і спорудила десяток возів із бочками води. Вже у 1921-му році Захарчук, офіцер-білоемігрант, організував пожежну команду у одному з районів Константинополя Буюкдері на европейському березі Босфору.
У Константинополі не прийнято було нумерувати будинки на вулицях, що ускладнювало здійснення оперативної допомоги під час пожеж. Захарчук запропонував владі всеж таки пронумерувати дома. Влада привезла з Франції емальовані таблички з номерами будинків, розвезли вулицями і там прямо на вулицях їх розвантажили. Турки мали самі вибрати номер для свого будинку. Європейські цифри для них виявились незрозумілими. Вони вибирали номери за принципом «який красивіший». В результаті поряд з будинком, скажімо, за номером 89 стояв будинок 18, або будинок з номером 66 сусідив з будинком 29. До того ж таблички з номерами найчастіше прибивались до будинку шкереберть або боком. Загалом, задумана акція Захарчука не призвела до порядку на вулицях, а ще більше посилила безладдя. Але пішов він із роботи головного пожежника Константинополя не лише з цієї причини, а й з іншої не менш серйозної. Захарчук на своїх машинах із бочками води не міг проїхати до пожежі через те, що на вулиці лежали корови чи віслюки, стояли якісь ятки, а то й спав сам турок і ніщо не могло їх зрушити з місця. Аж надто міцно аборигени трималися за свій звичний побут і за першої ж нагоди Юрій Захарчук поїхав до Болгарії в столичне місто Софія.
Пожежна команда Софії на той час складалася з кількох возів, на яких стояли бочки води. Іноді під час пожежі вози ці добиралися до палаючих будинків на протязі годин. Такий ось був стан справ...
Приводом до початку піднесення бравого брандмейстера послужили його неабияка енергія, знання і розпорядність при порятунку відвідувачів Державного народного театру під час катастрофічної пожежі ввечері 10 лютого 1923 року... Потрапивши на пожежу випадково і бачачи розгубленість місцевих пожежників він швидко навів лад і разом з артистами організував шляхи евакуації через низькі балкони будівлі. Також він енергійно виділив з натовпу простих спостерігачів найбільш енергійних і розіслав їх по сусідніх будинках - шукати і приносити до місця пожежі великі килими. У міру їх доставки він змусив інших глядачів тримати їх біля стін будівлі, що палає, а глядачам усередині театру, загнаним на верхній поверх і дах, що опинилися в безвихідному положенні, наказав стрибати вниз на килими. Подвиг Захарчука примітний - замість сотень жертв лише двоє.
 |
| Навіть на цієї нечіткої світлині можна побачити маштаб пожежі |
Наступного ранку, тодішній прем'єр-міністр Болгарії Олександр Стамболійський викликав Захарчука до себе та з'ясувавши, що його ініціатива не випадкова і що він закінчив спеціальну школу пожежних командирів у Петербурзі, одразу ж його призначає шефом пожежної справи у столиці. Перед приннятям поста Захарчук ввів умову - заборона пожежним на вступ до будь яких політичних організацій.
Юрій Захарчук розпочав все з нуля. Офіцер, улюбленець жінок, франт, організував у 1923 році першу в Софії команду пожежників.
 |
| Юрій Захарчук та болгарські пожежники |
У 1924 р. він організував перші курси пожежників, та невдовзі шестимісячні професійні курси. "Пожежник блищить не каскою, а духом та професіоналізмом" - любив повторювати Захарчук і ця фраза досі є девізом болгарських пожежників. "Гуманність професії не в готовності пожертвувати собою, а в умінні перемогти вогонь та врятувати ближнього" - доповнював пожежник. У тому ж 1924 р. у Болгарії, на наполегливу вимогу Захарчука, з'явився перший пожежний автомобіль, а коли в 1925 р. для столичної мерії було закуплено новий пожежний автомобіль "Рено", Захарчук поїхав до Франції і проробив на заводі фірми механіком, щоб ознайомитись з новими технологіями та навчитись керувати машиною.
 |
| Тогочасні пожежні машини у Болгарії |
Минали роки і столична пожежна команда ставала все сильнішою та ефективнішою. За свідченнями іноземців, у 30-ті роки вона була однією з найкращих у Європі.
 |
| Пожежна команда Софії 30-х років |
Юрій Захарчук особисто проводив навчання пожежників. Він виїжджав до десятків міст країни, де з командою влаштовував навчальні пожежі та показував, як їх треба гасити. Він завжди виїжджав на великі пожежі і був із тими, хто їх гасив.
На паради начальник столичної пожежної команди виїжджав на величезному сніжно-білому угорському жеребці.
 |
| Юрії Захарчук на білому коні |
На ньому ж він любив їздити вулицями. На пожежу Захарчук теж виїжджав на білому коні з двома кінними сигнальниками, що прямували трохи неподалік і передавали необхідні розпорядження за допомогою своїх труб. Про самого начальника всіх пожежників говорили, що його було поранено під час пожежі і частина його черепа вкрита платиновою пластиною. Його пожежне депо, яке розміщувалося в будівлі між софійськими вулицями Раковські, Екзарх Йосип і Тетевенська, часто відвідували високі гості, яких зустрічав Захарчук у гарній темно-синій уніформі. Він завжди був гордий тим, що хустка одного з гостей, якому він пропонував провести ним по металевих частинах пожежної машини, виявлялася такою ж чистою, як і раніше.
У 1932 році, на огляді пожежних команд у Лондоні, його пожежники посіли перше місце. На другому місці опинилась команда з Берліна, яка вважалася найкращою у Європі.
 |
| Цар Борис III перед строєм Софійської пожежної команди (30-ті роки ХХ століття) |
Жителі Софії від малого до великого знали емігранта-білогвардійця. Знали та любили, бо завдяки його праці було врятовано життя сотень людей та їхнє майно.
У 1935 р. при міністерстві внутрішніх справ та громадського здоров'я було створено Центральний загін першої та швидкої допомоги, керівником якого одноголосно було обрано Юрія Захарчука. Тепер він відповідав за всю пожежну охорону країни.
 |
| Юрій Захарчук (в центрі) зі співслужбовцями (1939 рік) |
У російській церкві в Софії він був членом опікунської ради. Юрій Захарчук завжди входив до храму у своєму чудовому офіцерському вбранні начальника пожежної охорони Софії.
 |
| Юрій Захарчук |
Цю форму він вигадав сам. Вона була настільки елегантною та красивою, що, як мені здається, всі жінки ахали, побачивши його. Увійшовши до храму, він завжди знімав свій офіцерський кашкет і одягав чорну шовкову шапочку, схожу на ярмолку, ніколи не показуючи своєї непокритої голови. Казали, що нібито на пожежі на його голову впала балка, і тепер його череп скріплювала платинова пластина, яку він приховував від людей. Насправді виявилося, що цей франт був просто лисуватим і приховував від дам свій, на його думку, недолік.
Почалася Друга Світова війна, а з нею бомбардування Болгарії. Особливо страшними були 1943-44(й) роки, коли над Софією з'являлося одночасно кілька десятків англійських бомбардувальників, що змітали цілі вулиці, але доблесні пожежники були готові до боротьби. Вони за лічені хвилини опинялися на місці і кидалися в битву. І майже завжди з ними був "батя", старий начальник, батько та вчитель - Юрій Захарчук... Він особисто керував гасінням пожежі на Військовій рампі, що де-факто врятувало столицю і заслужив другий орден «Св. Олександра».
Життя цієї прекрасної людини обірвалося по-офіцерськи. 9 вересня 1944 року, через день після вступу Червоної армії на територію Болгарії, ліва антифашистська коаліція "Вітчизняний фронт" силою захопила адміністративні будівлі в Софії і склала власний уряд. Того ж дня були зайняті поліцейські управління та мерії провінційних міст. Найтриваліший опір чинили поліцейські на півдні країни, але тривав він лише 2-3 дні. Почався антицарський терор та Народні суди. Комуністи заарештовували та судили у тому числі і офіцерів-пожежників. Юрій Захарчук і тут не прийняв комуністичну владу. У царський час у Болгарії він брандспойтами розганяв маніфестантів та мітингувальників комуністів, соціалістів, бранників (була така організація) і просто незадоволених громадян. Він не хотів бути репресованим та зробив свій вибір...
10 вересня 1944 року до нього прийшов один із його солдатів і сказав, що комуністи видали ордер на його арешт, назвавши його «буржуазним королівським пожежником». Його минуле, як офіцера Білої гвардії, ще більше налаштувало проти нього комуністів. Зберігаючи холоднокровність, Захарчук відповів: "Заспокійся, поки мій пістолет зі мною, все буде добре» і відправив солдата за фруктами. Сидячи за письмовим столом у своєму кабінеті, Юрій Захарчук написав своїм колегам короткий прощальний лист: "Я чесно служив Болгарії 20 років. Я не брав участі у жодній політичній роботі. Я люблю Росію та Болгарію. Вітаю всіх моїх колег пожежників." Після чого Юрій Порфирович Захарчук застрелився.
Незважаючи на час, що минув з того дня, ім'я Юрія Захарчука з вдячністю згадують старі люди. І не лише вони. Сучасні болгарські пожежники одностайно обрали Юрія Захарчука "Пожежником ХХ - го століття".
Щороку на День пожежника 13 вересня, вони підносять до його могили у Софії вінки.
Олег Климчук.
Коментарі
Дописати коментар