Євген Харлампійович Чикаленко

Легко любити Україну до глибини душі,

а ви спробуйте любити її до глибини

 своєї кишені.

Є. Чикаленко

    В минулому році виповнилось 160 років з Дня народження нашого видатного земляка,  громацького діяча, агронома, мецената, справжнього патріота, ідейного українця Євгена Харлампійовича Чикаленка.

    Про те хто такий Євген Чикаленко і який його внесок в культуру та науку України інформації безліч, тому повторюватись нема сенсу. А от яке відношення він мав до Ананьєва і який слід залишив в історії нашого міста? Про те відомо мало, тому мені стала цікава ця тема. Я знайшов одне з видань спогадів Євгена Чикаленка, яке було надруковане у 1955 році в Нью-Йорку.

    

    В цих "Спогадах" Чикаленко розповідає історію села Перешори, своїх предків і звістно, свого життя з 1861 по 1907 роки. В цієї книзі є і про Ананьїв. Тож, який слід Євген Чикаленко залишив в історії нашого міста?

    Євген Харлампійович Чикаленко народився в місті Ананьїв 9 грудня 1861 року. Так, саме в Ананьєві, а не в селі Перешори, тому що на той час його батько Харлампій Іванович Чикаленко служив секретарем у Ананьївському Повітовому суді. У 1864-му році батько пішов у відставку після чого переселився з сім'єю до родинного маєтку в село Перешори Ананьївського Повіту. Жінка батька Чикаленка Олена Краєвська була родом з Ананьєва і не бажала жити в селі, тому невдовзі повернулась до своєї матері в місто Ананьїв. Батько Харлампій не дозволим матері забрати жодного з трьох дітей, тому всі троє дітей Іван, Євген та Галина залишились з батьком і навідувались до матері в Ананьїв, але не часто. От і все що його пов'язувало з Ананьєвом на початку життя. Потім навчання в Одесі, Елісаветграді, Москві, Харкові. В 1885-му році його заарештували за участь в політичному Драгоманівському гуртку, за що присудили виїхати до свого маєтку в село Перешори на поселення під нагляд поліції строком на 5 років без права виїзду. Тут він почав займатись землеробством, в результаті чого в 1892-му році, саме в час коли він жив в Ананьївському повіті, з'явилась невелика брошура "Розмова про сільське господартсво". Ця брошура дойшла аж до міністра хліборобства Російської імперії О.С. Єрмолова і неодноразово ставала темою суперечок на засіданні комітету міністрів, через те її довго не бажали друкувати. Окрім того, брошура була написана українською мовою і це теж ставало причиною заборони друку, бо на той час діяла заборона на друк книжок чи газет українською. П'ять років Чикаленко намагався отримати дозвіл на видання своєї брошури. За цей час брошура перетворирась на повноцінні 5 книжок і у 1897-му році "Розмови..." були надруковані тиражем у півмільйона примірників. Книжка стала настільки популярна, що була практично в кожній селянській оселі і зробила буквально революцію в сільському господарстві.

Одна з п'яти книг серії

    Перебуваючи в селі безвиїздно, як "неблагонадійний", Чикаленко не мав змоги впливати на роботу Ананьївського Земства і громадських органів на користь українства, але ж він все одно намагався це робити. Ось тут і можна знайти слід Євгена Чикаленка в історії міста Ананьїв.

    По сусідству з маєтком Чекаленків оселився молодий інженер П.А. Кондрацький і коли його було обрано членом Ананьївської Земської управи, то Євген Чикаленко через нього просував у земські бібліотеки українські книжки (нагадаю, що діяла заборона на українські книжки). Ще Євген Харлампійович умудрився провести на посаду секретаря управи свого приятеля з юних літ О.Ф. Волошина, який придбавши довір'я в управі разом з Чикаленком проводили в Ананьївське земство багато ідейних українців. Так в Ананьєві склався цілий український гурток, який працював по всьому повіту. З відомих тоді українських діячів в Ананьївському земстві служили Модест Левицький (посилання) та Іван Липа (посилання). Модест Левицький як лікар був дуже популярним серед народу, а Іван Липа вже тоді пропонував ідею самостійної України. Щоправда Чикаленко постійно намагався йому довести, що перед тим як здобувати самостійність потрібно добитись відміни закону 1876 року, яким було заборонено друкувати книги, газети, журнали, а головне добитися української школи, бо це призведе до національної свідомості, а вже наступні покоління самі вирішат питання самостійності України. На цю тему можна привести дуже цікаві і точні цитати зі "Спогадів" Чикаленка:

    Ну що тут ще можна додати? - А більш нічого. Буквально декілька фраз і в саме "яблучко"... Можна ще згадати, що Євген Чикаленко навіть у побуті спілкуючись зі своїми сусідами завжди намагався переконати їх, що українська мова не мужича мова - це мова української інтелегенції і українськість це сучасно. Важливо ще раз наголосити - це був час, коли все українське законодавчьо було під забороною. Тому, я гадаю, Євген Харлампійович ризикував, що його поселення може перетворитись на реальний тюремний строк в Сибіру.

    У 1894-му році Євген Чикаленко з сім'єю переїхав до Одеси, але ж регулярно по декілька раз на місяць, а то і на декілька місяців він приїздив до свого маєтку в Перешорах. По "Спогадам" Евгена Харлампійовича не дуже ясно чи бував він в Ананьєві після закінчення терміну поліцейського нагляду, але навіть будучи ізольованим він намагався впливати на життя в Ананьївському повіті для того щоб розвивати українську культуру.

    Наприкінці хочу згадати про зруйновану Свято-Миколаївську церкву в селі Перешори:

    Коли йдеться про цю церкву, то її будівництво пов'язують з сім'єю Чикалинків, що нібито вона побудована їхнім коштом. Але в своїх "Спогадах" Евген Чикаленко про цей факт нічого не пише. Він пише лише, що його дід був церковним старостою, а про будівництво нічого не згадує. Скоріш за все, якщо Чикаленки і мають відношення до будівництва церкви, то опосередковано. Оскільки в Перешорах жило декілька заможних сімей (Чикаленки були в їх числі), то скоріш за все будували церкву всі гуртом і кошти давали всі. Це так, невелике, але цікаве доповнення до цієї статті.