ІСТОРІЯ ОДНОГО НАПРЯМКУ
Як прорив біля Первомайська, втрата Балти й Котовська перетворили місто на бойовий рубіж 9-ї армії Південного фронту
Увечері 7 серпня 1941 року штабні документи ще фіксували 74-ту стрілецьку дивізію біля західної або південно-західної околиці Ананьєва. Далі місто майже зникає зі зведень: відступ іде до Південного Бугу, а точний час залишення Ананьєва залишається невідомим. Скоріш за все це сталося вніч з 7 на 8 серпня 1941 року. Щоб зрозуміти, як місто опинилося на бойовій лінії, треба дивитися ширше — від розриву між 18-ю та 9-ю арміями до боїв за Балту, Котовськ, Жеребкове і Гандрабури.
Не окремий бій, а частина великої кризи
Наприкінці липня 1941 року Ананьїв ще лежав у глибині розташування Південного фронту. Безпосередня загроза наближалася з двох боків. Із півночі німецькі рухомі з’єднання проривалися через Первомайський напрямок, охоплюючи війська, що відступали після Уманської операції. Із заходу й північного заходу німецькі та румунські частини тиснули на Балту й Котовськ — важливі вузли доріг і залізниць. [1; 2; 5]
Котовськ (сучасний Подільськ) вже 24–25 липня став пунктом термінового перекидання 150-ї стрілецької дивізії. Але дивізія прибувала не як єдиний кулак: один полк ще розвантажувався, другий завершував перевезення, третій висувався до Дубоссар. Це була характерна риса всієї подальшої оборони: з’єднання існували на карті як цілі дивізії, а в бій часто входили окремими полками, у різний час і на віддалених напрямках. [1]
Як відновлювались події
Основою реконструкції стали два журнали бойових дій Південного фронту — машинописний на 111 PDF-сторінок і рукописний на 94. Це дві форми однієї штабної документації, а не незалежні свідчення: машинопис допомагає прочитати формулювання, рукопис — перевірити послідовність дат. Записи зіставлялися з оперативними зведеннями Генерального штабу та трьома сторінками документа 74-ї стрілецької дивізії. Оскільки зведення фіксували становище на різні години, відмінні рубежі могли показувати рух частини протягом доби. Дивізійний документ дав деталі боїв біля Жеребкового й Гандрабур, оточення 360-го полку та переправи біля Трихат; через погану якість копії сумнівні місця звірялися з оригінальним сканом. [1; 2; 3; 4]
Район Первомайськ — Балта — Котовськ — Ананьїв перебував у смузі дій 9-ї армії Південного фронту, передусім її правого крила. Склад армії змінювався, тому найзручнішим орієнтиром є офіційний зріз на 1 серпня 1941 року. Тоді до армії входили 48-й стрілецький корпус із 74-ю та 176-ю стрілецькими дивізіями, 2-й кавалерійський корпус із 5-ю та 9-ю кавалерійськими дивізіями, окремі 30-та гірськострілецька, 51-ша й 150-та стрілецькі дивізії та 80-й Рибницький укріплений район. Армія мала також корпусну й армійську артилерію, дві змішані авіаційні дивізії, інженерні та понтонно-мостові батальйони. [8]
Головне для місцевої історії. Безпосередньо на Котовсько-Ананьївському напрямку найчастіше з’являються 48-й стрілецький корпус, 74-та, 150-та і 176-та стрілецькі дивізії, окремі частини 51-ї дивізії, 2-й кавалерійський корпус та підрозділи Рибницького укріпленого району.
Ананьїв як район резерву
О 1:40 28 липня штаб фронту наказав вивести 51-шу стрілецьку дивізію з Приморської армії в резерв і до ранку 30 липня перекинути її автомобільним транспортом у район Ананьєва. Це перша пряма згадка міста як місця зосередження великого з’єднання. Вибір був логічним: Ананьїв лежав позаду Котовського напрямку, але з нього дивізію можна було спрямувати і на праве крило 9-ї армії, і до Дубоссар. [1; 6]
Проте наказ діяв недовго. Увечері 29 липня дивізію перенаправили до району Леніно — Бурилове — Мазурове — Криве Озеро. Її колони мали рухатися від Ананьєва під посиленою розвідкою та похідною охороною. Отже, поява дивізії біля міста ще не означала підготовки Ананьєва до тривалої оборони: спочатку це був тиловий район маневру. [1; 6]
 |
| Карта-схема 1. Рух 51-ї стрілецької дивізії через Валегоцулове до району Ананьєва та наростання загрози Балті й Котовську, 22–31 липня 1941 року. |
1 серпня 51-шу дивізію підпорядкували 9-й армії для удару по Дубоссарському плацдарму. Військова логіка цього рішення була зрозумілою: плацдарм загрожував тилу Приморської армії. Але резерв, який проходив через Ананьїв, рушив на південний захід саме тоді, коли небезпека з боку Первомайська й Балти різко зростала. Це не була єдина причина подальшої поразки, однак вона показує, наскільки розосередженими були завдання армії. [1; 6]
Первомайськ, Балта, Котовськ: вузол затягується
3 серпня противник зайняв Первомайськ. Для 9-ї армії це означало, що удар із півночі вийшов до шляхів на Криве Озеро, Балту, Котовськ і далі до Ананьєва. Тим часом 51-ша й 30-та дивізії продовжували діяти на Дубоссарському напрямку. Праве крило армії опинилося перед загрозою обходу з тилу, тоді як частина сил була зв’язана боями далеко на південному заході. [1; 2; 5]
 |
Карта-схема 2. Рубежі правого крила 9-ї армії, переміщення 51-ї стрілецькоїта 9-ї кавалерійської дивізій і загроза після захоплення Первомайська, 1–3 серпня 1941 року. |
4 серпня журнал бойових дій прямо пов’язав активізацію противника на лінії Познанка — Балта — Мошняги — Тимків із відходом 2-го кавалерійського корпусу з Котовського напрямку. Поки 9-та армія намагалася закрити залишену ділянку, Балта була втрачена. Проте зводити все до одного наказу було б спрощенням: до цього часу вже існували розрив між арміями, втрата Первомайська, нестійкий зв’язок і виснаження частин. Кавалерійський корпус відводили до Вознесенська, де виникла нова загроза переправам через Південний Буг. [1; 6]
 |
| Карта-схема 3. Втрата Балти й Котовська, зустрічні бої 74-ї стрілецької дивізії біля Жеребкового та її відхід до Ананьєва й Гандрабур, 3–5 серпня 1941 року. |
Жеребкове і Гандрабури: війна на рівні полків
Фронтові зведення малюють широкі лінії, але документ 74-ї стрілецької дивізії показує, що за ними стояли окремі полки, які вступали в бій у різних місцях. 73-й стрілецький полк устиг зайняти оборону північніше станції Жеребкове. 109-й зустрів противника біля висоти 326,0. 360-й вступив у бій у районі Нового Труду. Дивізія не встигла одночасно розгорнути всі сили й фактично приймала зустрічні бої просто з маршу. [3; 4]
До кінця 4 серпня вона почала відходити на рубіж Ананьїв — Гандрабури. Зв’язку із сусідами майже не було: праворуч перебувала 130-та дивізія, ліворуч — 150-та, але їхнє точне положення постійно змінювалося. Моторизовані й мотоциклетні групи противника обходили опорні пункти, виходили на дороги й переслідували колони. У районі Жеребкового та Гандрабур частини 74-ї дивізії билися у напівоточенні або повному оточенні й зазнали великих втрат. [3]
Саме Гандрабури, а не міська забудова Ананьєва, є одним із найнадійніше підтверджених місць важких боїв у найближчій околиці. На жаль, дивізійний документ не називає точної тривалості бою, складу противника або частин села, де відбувалися сутички. Він дає жорстку, але фрагментарну картину: окремі полки, порушений зв’язок, оточення й відхід під переслідуванням. [3]
6–7 серпня: Ананьїв стає бойовим рубежем
6 серпня через Ананьївський район проходило кілька потоків відступу. Зведення Генерального штабу на 14:00 фіксувало 74-ту дивізію на лінії Нова Георгіївка — Ананьїв, а 150-ту — на підході до міста. На кінець дня картина вже змінилася: 74-та дивізія перебувала біля південної околиці Ананьєва; 150-та висувалася з міста до Троїцького; 176-та діяла на лінії Липецьке — Софіївка; 51-ша — Володимирівка — станція Перехрестове. Це не суперечність, а два знімки рухомого фронту в різний час. [1; 4]
Розташування 9-ї армії на ранок 7 серпня
Оперативне зведення штабу Південного фронту № 090/оп дає найповніший зріз сил у досліджуваному районі. Воно фіксує не лише 74-ту дивізію біля Ананьєва, а всю систему відходу правого крила армії. [7]
- Передовий загін — рубіж Дмитрівка — Петрівка.
- 74-та стрілецька дивізія — Нова Георгіївка — західна околиця Ананьєва.
- 176-та стрілецька дивізія — Кочурівка — Кондратівка.
- 51-ша стрілецька дивізія — Мардарівка — Перехрестове.
- 30-та гірськострілецька дивізія — Гедерим — Богданове, після чого передавалася Приморській армії.
- 150-та стрілецька дивізія — район Новоселівки.
- Підрозділи Рибницького укріпленого району — гай північно-східніше Валегоцулового; зведення не називає номерів підрозділів і не повідомляє про окремий бій. [7]
 |
| Карта-схема 4. Ананьївський рубіж, розташування з’єднань 9-ї армії та підрозділівРибницького укріпленого району на ранок 7 серпня, а також початок відходу до Південного Бугу, 6–8 серпня 1941 року. |
Два рубежі одного дня
На кінець 7 серпня фронтовий журнал називає рубіж Нова Георгіївка — західна околиця Ананьєва. Зведення Генерального штабу подає іншу лінію: Петрівка — південно-західна околиця Ананьєва. Вибрати один варіант як безумовно правильний неможливо тому, що після сильної зливи дороги стали важкопрохідними, машини зв’язку відстали, а штаб 9-ї армії до опівночі не мав надійного зв’язку з частинами. Один документ міг відображати попереднє донесення, інший — пізніше уточнення. [1; 2; 4]
Що можна стверджувати впевнено. На кінець 7 серпня 74-та стрілецька дивізія ще перебувала біля західної або південно-західної околиці Ананьєва. Жодне з перевірених зведень не називає точної години залишення міста.
Оперативна логіка відходу зрозуміла з директиви № 0049/оп. Вона наказувала 9-й армії в ніч із 7 на 8 серпня розпочати форсований відхід на рубіж Братське — Березівка, прикриваючись сильними ар’єргардами. Отже, перебування 74-ї дивізії біля Ананьєва було етапом загального маневру, а не підготовкою до довготривалої оборони міста. [7]
Розвідувальне зведення від 8 серпня повідомляло, що противник нібито зайняв Нову Георгіївку й Селиванівку ще до кінця 6 серпня та продовжив наступ на Гандрабури. Це не цілком узгоджується з ранковим розташуванням 74-ї дивізії 7 серпня. Найімовірніше, маємо справу зі швидкою зміною контролю або запізненням інформації. Така розбіжність добре показує межу точної реконструкції: штабні карти й тексти не завжди встигали за подіями. [7]
Три оточення 360-го полку
Найтрагічнішим епізодом відступу 74-ї дивізії став розгром 360-го стрілецького полку. За дивізійним документом, полк у повному складі потрапив в оточення в районі Макеєве — Морозове — Мостове — Ляхове. Командиром був майор Єгорков; на поганій копії його прізвище в першій згадці читається інакше, але далі кілька разів повторюється саме ця форма. [3]
Полк двічі проривав кільце. Перший вихід очолював Єгорков, другий, після його тяжкого поранення, начальник штабу та комісар. Коли того самого дня полк опинився в оточенні втретє, вирватися організованою частиною він уже не зміг. Вийшли лише невеликі групи; одна винесла пораненого командира, якого доправили до госпіталю в Одесі. Комісар, начальник штабу та інструктор політвідділу в документі зазначені як зниклі безвісти. [3]
Від Ананьєва до Південного Бугу
8 серпня бойовий наказ 9-ї армії № 0082 вже не залишав сумнівів щодо напрямку руху. 48-й стрілецький корпус у складі 150-ї, 74-ї та 176-ї дивізій мав відірватися від противника й відійти на проміжний рубіж у напрямку Південного Бугу; 51-ша дивізія рухалася окремим маршрутом. Ананьївський рубіж залишався позаду, але бої не припинялися: ар’єргарди стримували моторизовані групи, колони втрачали зв’язок, а окремі підрозділи знову потрапляли в оточення. [7]
До 10–12 серпня 9-та армія відходила до переправ. Особливого значення набула Трихатська переправа. У ніч із 12 на 13 серпня 74-та дивізія після приблизно 25-кілометрового маршу підійшла до Південного Бугу. Виявилося, що частини 150-ї та 176-ї дивізій уже частково перебували на східному березі, а прикриття переправи було слабким. Командир 74-ї дивізії залишив для оборони підрозділи 109-го і 73-го полків та дивізіон гаубичної артилерії. [3; 4]
Близько 20:00 танки противника прорвали заслін і почали обстрілювати переправу прямою наводкою. Два буксирні пароплави були виведені з ладу; частина обозів залишилася на західному березі, а їздові з кіньми переправлялися вплав під кулеметним вогнем. Попри це, дивізійний документ стверджує, що дивізійну й полкову артилерію та автотранспорт удалося вивести на східний берег. Відступ був сумішшю втрат, імпровізації та впертих спроб урятувати важке озброєння. [3]
Миколаївський фінал
Після переправи 74-та дивізія рушила до Миколаєва. До кінця 13 серпня головні сили 9-ї армії з артилерією й тилами вже перебували на східному березі Бугу. На рубежі Водопій — станція Горохівка організували протитанкову оборону проти німецьких танків, які намагалися з ходу захопити місто. [3; 4]
Повідомлення за 14 серпня суперечливі. Дивізійний документ говорить про повне оточення частин 9-ї армії й перерізану дорогу Миколаїв — Херсон. Пізніше зведення Генерального штабу зазначає, що ввечері противник відійшов, а дорога стала вільною. Можливо, вона була перекрита раніше й звільнена пізніше; можливо, дивізійний текст узагальнив загрозу. Німецький щоденник Франца Гальдера підтверджує, що оточення біля Миколаєва справді планувалося й вважалося досягнутим, але не встановлює безперервного контролю над дорогою. [3; 4; 5]
За документом 74-ї дивізії, о 6:00 15 серпня 74-та й 176-та дивізії атакували біля Водопою, вибили противника з передмістя й відкинули його на 3–4 кілометри, забезпечуючи вихід інших частин у напрямку Херсона. Зведення Генерального штабу не повторює цей епізод у таких деталях і не підтверджує відстань. Проте Гальдер визнав, що біля Миколаєва німці зустріли більшу радянську групу, ніж очікували, і просування 16-ї танкової дивізії на Херсон затрималося. У головному джерела сходяться: опір під Миколаєвом не дозволив німецьким рухомим частинам одразу продовжити наступ. [3; 4; 5]
Люди за рядками штабних зведень
Оперативні журнали говорять мовою рубежів, номерів дивізій і наказів. Донесення Політуправління Південного фронту від 7 серпня додає до цієї картини окремі людські історії. Воно створювалося з агітаційною метою, тому наведені цифри втрат противника й трофеїв не можна сприймати як остаточно перевірені. Але конкретні описи поведінки бійців заслуговують на увагу. [6]
У боях за Балту 96-й і 11-й кавалерійські полки 5-ї кавалерійської дивізії зазнали таких втрат, що в окремих ескадронах залишалося по 30–50 бійців. Поранені, які ще могли тримати зброю, відмовлялися залишати позиції. Донесення не вказує дати самого епізоду, тому 7 серпня — це дата документа, а не дата бою. [6]
Інший епізод стосується червоноармійця Подобулкіна з протитанкового взводу 158-го стрілецького полку. Після загибелі командира він узяв командування на себе. Коли одну гармату було підбито, а в іншої пошкодило замок, боєць під вогнем переставив замок зі знищеної гармати на справну й продовжив стріляти, прикриваючи відхід батальйону. Згодом, вже відступаючи, він знайшов покинуту іншою частиною гармату й знову відкрив вогонь. Місце цього бою в донесенні не назване, тому пов’язувати його саме з Ананьєвом не можна. [6]
Ще одна розповідь — про групу розвідників 71-го стрілецького полку під командуванням сержанта Саркісяна. Під час розвідки населеного пункту вони зустріли роту противника, підпустили її на близьку відстань і змусили відступити. У загиблих офіцерів знайшли документи й карту з позначенням розташування військ. Саме джерело плутається, називаючи спочатку сімох, а потім вісьмох учасників, і не вказує місця події. Це ще один приклад того, як живий епізод потребує критичної примітки. [6]
І це тільки декілька епізодів з боїв в описуваному районі.
Чи був бій у самому Ананьєві?
Документи дозволяють упевнено говорити про бойовий рубіж біля міста, але не про окремий тривалий бій у його забудові. 6 серпня 74-та дивізія фіксується біля південної околиці Ананьєва, 7 серпня — біля західної або південно-західної. Важкі бої дивізійний документ локалізує біля Жеребкового, Нового Труду й Гандрабур. Директива про форсований відхід наказувала прикриватися ар’єргардами, а не перетворювати місто на довготривалий вузол оборони. [1; 3; 4; 7]
Це не означає, що в Ананьєві не було жодного пострілу. Під час проходження колон, роботи ар’єргардів і входу передових частин противника могли відбуватися короткі сутички, обстріли або бої в крайніх кварталах. Проте називати їх великим вуличним боєм без прямого документа було б домислом. Так само не встановлено точної години залишення міста й моменту вступу до нього румунських чи німецьких частин.
Місто на лінії руху війни
Ананьїв не був випадковою назвою на карті відступу. Спочатку його обрали районом зосередження резерву. Потім через місто й навколишні дороги пройшли частини 51-ї, 9-ї кавалерійської, 150-ї та інших дивізій. Після втрати Котовська Ананьїв став наступним рубежем правого крила 9-ї армії, а вже за кілька днів — одним із пунктів на шляху до переправ через Південний Буг.
Місцева історія цих днів складається не з одного «бою за Ананьїв», а з низки пов’язаних подій: розриву між арміями, перекидання резервів, запізнілих змін частин, боїв біля Жеребкового й Гандрабур, втрати Котовська, проходження відступаючих колон і дій ар’єргардів. Саме така картина, складніша за героїчну легенду або просту схему втечі, найкраще узгоджується з документами.
Підсумок. На кінець 7 серпня 1941 року 74-та стрілецька дивізія ще перебувала біля околиць Ананьєва. 8 серпня відхід продовжився до Південного Бугу. Точної години залишення міста та документального підтвердження значного бою в міській забудові поки не виявлено.
Примітка про назви та джерела
У статті збережено назви населених пунктів у формах, близьких до документів 1941 року. Котовськ — сучасний Подільськ; Валегоцулове — сучасне Долинське. Варіанти «Жеребкове/Жеребково», «Немеровське/Немирівське», «Гандрабури/Гандрабура» та «Нова Георгіївка/Новогеоргіївка» залежать від конкретного документа. Посилання у квадратних дужках ведуть до списку основних джерел.
Основні джерела
[1] Машинописний журнал бойових дій Південного фронту, 111 PDF-сторінок. Використані сторінки 27–53 (24 липня — 9 серпня 1941 року).[2] Рукописний журнал бойових дій Південного фронту. Для зіставлення подій 28 липня — 8 серпня використані PDF-с. 31–93.
[3] Фрагмент документа 74-ї стрілецької дивізії, PDF-с. 1–3, внутрішні аркуші 20–22. Через низьку якість копії окремі прізвища й топоніми залишаються непевними.
[4] Оперативні зведення Генерального штабу Червоної армії; використані документи на друкованих с. 414–455, 467, 479–480, 499–500, 509–511, 533–534, 541–542.
[5] The Private War Journal of Generaloberst Franz Halder. Томи VI–VII; використані записи за 29–31 липня та 1, 3–7, 10–11, 14–15 серпня 1941 року.
[6] «Сборник боевых документов Великой Отечественной войны», вип. 39: директива № 0027/оп, оперативне зведення № 077/оп, директива № 0040/оп, бойове розпорядження № 47, донесення Політуправління Південного фронту № 14280, бойовий наказ 9-ї армії № 029.
[7] «Сборник боевых документов Великой Отечественной войны», вип. 40: директива Південного фронту № 0049/оп — с. 203; оперативне зведення № 090/оп — с. 204–205; розвідувальне зведення № 83 — с. 207–208; бойовий наказ 9-ї армії № 0082 — с. 264–265.
[8] «Боевой состав Советской Армии». Ч. I. Военно-научное управление Генерального штаба. Москва, 1963. Склад 9-ї армії станом на 1 серпня 1941 року — с. 33–34.
Коментарі
Дописати коментар